Ми дітьми гралися в війну.
Яка ж негарна ця забава!
І маю я таку вину:
Зі мною гралася лукава.
Ми – партизани, зв’язкові
І снайпери при цьому ділі,
Розвідники і лікарі,
А тут – малята всиротілі.
Давно дитинства вистиг слід,
Вже не гостює навіть в снах,
В війну ще грається сусід,
Нас меле у своїх “млинах”.
І як таке до голови
На мить могло хоч прилетіти?
Спитайся,”брате”, у вдови -
В війну не грають її діти.
Вона до них прийшла сама,
Залізла хижа попід шкіру,
Підлізла, відьма крадькома,
Казала, ніби, голуб миру.
Не грайтесь, люди, у війну!
В ній не буває переможців.
Не змити тим повік вину...
Скарає Бог за наших хлопців!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716073
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 03.02.2017
автор: Шостацька Людмила