Ну, і хто до мене заграє,
Ущипне за вухо, чи за носа?
Я б його уважив навзаєм,
Так довкруж – лиш тиша безголоса.
Та поміж пустельних безбереж
Вітер влігся на пухку перину,
Та дими аж до небесних веж
Виповісти наші мрії линуть.
Про тепло, про мир, про благодать.
Щоби їх – до кожного порогу.
Нам би сподівання об’єднать
Спраглою молитвою до Бога.
Та змінити безуми громів
На довірчу всемогутність слова.
Хто повинен нині, як не ми
Відділяти зерно від полови?
І кажу щипальникові – кайсь!
Бо якось несміло і замало…
Не за вухо, чи за ніс щипай,
А за серце, щоб душі не спалось!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715683
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.02.2017
автор: stawitscky