Чи буде так, щоб сонце світило не мені,
Чи буде так, що крига не скресне навесні,
Не потече водою, туманом не злетить,
І вилиняє неба блакить.
Ніколи тепла хвиля не вмиє босих ніг,
Застигне у падінні пухнастий білий сніг,
У вирі зникне риба, у небі нишкне птах,
Але сльози не буде в очах.
Людині необачній, о світе мій, пробач!
Я зовсім не невдячний, я вірний твій тлумач.
Тебе я ніс на серці, тобі співав пісень,
Але ж колись він прийде, той день,
Коли самотня зірка закотиться на стріх,
Загубиться і згасне відлуння дум старих,
Тоді не я у червні збиратиму черешні,
І солов'ї співатимуть прийдешнім.
Для них і сонце буде, і зоряні вогні,
І риба ворухнеться в зеленій глибині,
І буде все так само - і любощі, і мед.
Твій прийде час, дитино, вперед.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715622
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.02.2017
автор: Лісник