А дворище дитинства заросло,
Покрилось чагарем і кропивою.
Вже навіть ранки сиві понад Пслом,
Оті, що чарували нас з тобою.
А пам’ятаєш – дротик у руці
Керує вправно коліщатком з воза,
Леваду нашу, рідні Бакайці
І збиті ноги на курній дорозі…
І наш до школи не близенький шлях.
А Бог частенько змінював маршрути:
То через Кут стежина повела,
А чи кругом – щоб воду оминути.
Мандрівки у шовковицю, у ліс,
А то і просто – куди бачать очі.
В благенькій одежині – королі
І магелани припсільських урочищ.
Ми так спішили пізнавати світ!
А він зростав і розстилав дороги.
Там першого кохання дивен-квіт
( обраниці й не відали про нього ).
А потім – гони суджених орбіт
І долей персональних світлі лиця…
Найвищий ранг присвоєно вже – дід,
І нам би хизуватись і гордиться.
Та пам’ять у дитинство поверта.
Вона закони , безперечно, знає –
Чим дужче замітають нас літа,
Тим ліпший смак утраченого раю!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715299
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.01.2017
автор: stawitscky