Піднялася Польща на диби –
Лише тінь на вітражі упала!
Нам, що виповзаєм із ганьби,
Нам такого видива замало?
Таж ніхто не кличе до меча
І усі – держави патріоти,
Але власну гідність утрачать
Він, поляк, не згоден ні на йоту.
Хоче йти із піднятим чолом
І боліти болями Вітчизни,
Щоб із нею порівну було
І тріумфу для душі, і тризни.
Щоб його маленьке гнівне «я»
До брехні не сміло байдужіти…
У сухих Вкраїни кураях
Розгубив свою наснагу вітер.
Стрілка, що цілилась на «приплив»
Ледь тримає неземну напругу.
І коли, питається, коли
Кожна твар одержить по заслугах?
Що грабує, краде, продає,
На крові собі будує замки…
Наша згода на наругу є,
Якщо так поводяться із нами.
Із поляком – до плеча плече,
Долі переплетені не вчора,
Доп’ясти ж і не зуміли ще –
Краще гонор, ніж тупа покора…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713440
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 20.01.2017
автор: stawitscky