Жила - була жінка,
Гарна, ніби квітка.
Звалася Явдоха,
Явдоха - святоха.
Чоловік Явдохи, Завжди заклопотаний,
Спокійний Антоха, Вічно за роботою.
Він любив дружину, Часто- густо поспішав,
Гарну, як картину. Бо ж робив завжди все сам.
Любила й Явдоха
Свойого Антоху.
Працювать же не хотіла,
Лиш сиділа, спала, їла.
Казала Явдоха, Сиділа, лежала,-
(Людям всім на сміх), Все більш на печі,
Що вона святоха, Постійно жувала
Працювать їй гріх!.. Хліб і калачі...
Від її безділля,
Сім"я зубожіла,
І вже майже гола
Явдоха сиділа.
А був у Антохи Та якось раненько
Дуже мудрий брат. Проснусь чоловік,
Вирішив Явдоху Зібрався швиденько
Він підлікувать. І пішов на тік.
Треба було вчасно
Змолотити хліб,
Щоб ніхто зимою
З голоду не зліг.
Брат теж не барився, Прийшов до Явдохи,
Одягнувсь, як слід. Гукнув: "Відчини!
Себе обдивився, Я не від Антохи,
Та він, ніби піп?!. Я ж такий, як ти!
Ти ж таки святоха,
І я теж святий,
Не бійся, Явдохо,
І двері відкрий!"
Зайшов до світлиці Щоб тебе провчити,
Й Явдосі сказав: Й гріхи відпустить,
"Я Іван Хреститель, Щоб могла ти жити,
Мене Бог послав, Й щодня щось робить!"
Та й зачав хрестити,-
Із усіх боків,
Ту Явдоху бити,
Так як сам хотів.
Наказав Явдосі А коли Хреститель
Дома все робить. З будинку пішов,
А як ні, знов прийде Явдосі - святосі,
То зможе, і вбить! Новий дух зійшов.
Знайшла веретено,
І гребінь, і днище,
Й так запрацювала,
Аж повітря свище!..
І з тих пір Явдоха Живуть із Антоном,
Вже не лінувалась. І вже не бідують,
За всяку роботу Працюють щоденно,
Із завзяттям бралась. А в свята - святкують!..
М О Р А Л Ь У Б А Є Ч Ц І П Р О С ТА:
Щ О Б Ж И Т И Д О П У Т Т Я,
Т Р У Д И Т И С Ь Т Р Е Б А В С Е Ж И Т Т Я!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=713162
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 19.01.2017
автор: геометрія