ВЕРТЕП ЗВІЗДАРІВ
Коли даремно гинуть молоді сини,
То бавитися в шопки так негоже!
Звізду носити, що до Ірода прийшла
Щоб знищити нараз Дитятко Боже.
Чи Бог провадив цю «зорю»?
Щоб перше до царя лукавого сказати,
Що Божий посланець у світ прийшов
І Він насправді буде царювати….
Всесильний Бог цих звіздарів відвів.
І Сина до Єгипту заховав надійно.
Невинні діти віком до двох літ
Ціну високу заплатили гідно.
Красивий, колоритний той вертеп.
І всі колядки – від поган приправа.
Та праведності перед Богом в нім нема –
Хмільний театр, пуста забава.
Невтішно плачуть матері,
Як плакала Рахіль часу лихого….
Хто винен в тім, що миру в нас нема.?
Чи Божий Син не вчив: - Не вбий нікого!
Новий сатрап, мов Ірод, знов сидить.
Разом із свитою не зна людського горя.
І священство його безбожне, все мовчить…
В кровавім герці кропить, й кропить зброю.
Приходить час Писання дослідити,
Не вірити лукавим байкарям.
Бог нас створив щоб в мирі жити,
За Сином йти, не догоджаючи шаманам
і людським «царям».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711706
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 12.01.2017
автор: НАУМ