Холодом сипала в душу лиха заметіль.
Шкірили зуби опівночі сірі химери.
Із Задзеркалля заглянули в душу гримери, -
Більше нізвідки їм взятися, лишень звідтіль.
Я ж не людина, сміється яка силоміць,
Їх не боюся, хоч інколи плачу до ранку.
Від макіяжу залишиться бруд, наостанку
Гляну у дзеркало, скільки там змучених лиць?
Лишень одне, не такі вже ви й сильні, - одне!
Очі зелені - в прозорому сяйві смарагди.
Холод і повінь терпіли і терплять заради,
Білого Ангела...може крилом і майне?
Що це я? Може...Мій Ангел укриє крилом,
Снігу насипле, збудує мости-ефемери.
Хай же в безодні опиняться всі ті химери,
Всі ті мости, лиш імла, а стежки замело.
Холодом сипала в душу лиха заметіль,
Ангели знову стелили пухнасту постіль.
08.01.17.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=710930
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.01.2017
автор: Ліна Ланська