Лежу в палаті, дивлюсь на стелю
І мені байдуже на усе
Не те, щоб зовсім, мій друже-недруг
Просто у тілі й в душі зима
Зирну за шибу, усе звичайно
В день мокрий сніг, а в ночі морози
Про себе скажу: - Як це банально …
Як добре, що маю ще три дози
Шматочком крейди в мені малюють
Чужі примари рідні мені
До хрусту нерва свідомість чують
Мов голки в розум нові й нові
… вже скоро вечір і сну немає
Крізь небо я розмовляю з часом
Та тільки він про мене не знає
Бо загубився в чужих гримасах
Мов рахівниця, згинаю пальці
А стеля все ще жовтяво-біла
Де моя віра на срібній таці 13.
Чи захлань-доля її вже з’їла?
І лік втрачаю, вода по колу
Із тіла в крани і ген до моря
Я залишаюсь ні сам й ні кому
Та в стін палатах не чую горя
Зима минеться, чи перевдягнеться
В зелені, жовті й червоні шати
І десь під ранок світ посміхнеться
Ще третя доза і ляжу спати
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709451
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.12.2016
автор: Андре Ільєн*