що ти, як металева проволока, колеш мої загоїні руки.
обсипаєш сварливим словом, тиснеш у скроні
закороткі дні, так замало їх, наче хто потруїв..
ти мені, як та кисла кров з недоспілого грона -
винний аромат.. винний я чи ти - скажи?
я до вітру вже лицем не стою, забагато солі.
задубілі пальці - загубив контакт.
тишини режим- антракт . вибач, стомлений.
я шукав на раз, ну а вийшло вже понад тисячу
і нічого - бувають тривалі сезони дощів.
мої літні часи не вернути, та людина мисляча
знову візьме з підніжжя вершину гірського масиву.
ми пожежі гасили - палили нові, будували - валили міста
у зінницях жевріло, від рук і до мозку тремтіли людські
двісті двадцять! я вже бачу дно, недолю, допий та постав.
а хочеш - розбий! плювати на вибір твоїх варіацій!
все і так без шансів - зупинка дихання і кома..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709010
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.12.2016
автор: обраєн