Ти не зганьби землі моєї -
Бо тут дідів моїх коріння.
А ми ж то крові однієї,
В мені і дідове насіння.
З землі я чую діда голос:
- Шануй своє - учись чужому.
Готуй поля, щоб щедрий колос,
Тебе завжди вертав додому.
Йду до хреста, стираю сльози,
Могилу видно вдалині…
І тисне пальцями образа,
Як бачу кров в озимині.
Наша земля – свята ікона,
Грибами пахнуть тут льони…
Я буду жити в ній до скону,
Щоб внуки виросли людьми.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706621
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.12.2016
автор: Віталій Назарук