Я мав би проклинати,
але не маю сил.
Ти хочеш щось спитати,
кажи... та не проси.
Не буду забувати
тебе серед зірок
Я буду лиш здувати,
з тебе, отой пилок.
Не буду віддавати,
я від душі, ключі.
Прошу, не треба спати,
прошу я... не мовчи
Я мав би бути вільним,
але не маю крил.
Казали, що свавільний,
впадаю в дивний гнів.
Навіщо відганяєш
та ще ховаєш світло.
Невже не розумієш
без світла.... тінь бліда.
Волаю я на хвилі
за гуркіт та тривогу
Навіщо ти зробила...
із себе недотрогу.
Я мав би все забути,
затерти всі слова.
Невже не розумієш,
мала, ти не права.
Але чомусь , як зажди,
тобі чогось кортить
Навіщо забуваєш,
як рана та болить.
Я закриваю очі,
порину в дивний сон
Ти б’єш не по дівочі,
я чую лише гром.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706495
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.12.2016
автор: Dema