Крізь дерево корінням проростаю,
Земля для мене – плоть і Божий сік,
Вона – в мені, я – в ній. Уже не знаю,
Яка доба. Я стратив часу лік.
В єство моє заносить хлопець-вітер,
Чутки й новини з тисячі земель,
Та чи ж хлопчина він? А, може, митар,
Або легкий вітрильний корабель?
Товариш тим останнім диким гусям,
Що повінь втрат знов принесли під ліс,
І я вже крапля, що летіти мусить,
За небосхил, як біль пташиних сліз…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704456
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.12.2016
автор: Стяг