Заховати б серце в льодянім покрові
Та воно невпинно шле тепло по крові.
Та воно пульсує, б’ється, як шалене,
А на горизонті світло все червлене.
А на горизонті, де сонечко сходить,
Летять, виють міни, автомат їм годить.
Автомат тримають міцно дужі руки,
А душа ридає, стогне від розпуки.
А душа згоряє від бажань кохати
Та війна жорстока, прагне лиш карати.
Розлучає сина з матір’ю, сестрою,
Кидає клич у вічність: ставай же бою!
Позабудь, що маєш ти рідного тата,
Що без чоловіка сиротіє хата.
Що дітей, дружину лишив у господі,
А згадаєш любку лишень при нагоді.
Як настане тиша у чаднім світанні,
Коли забинтуєш рани вже останні.
Щоб злягла утома із обличчя твого,
Обійме шмат неба тебе голубого.
02.12.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704297
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.12.2016
автор: Валентина Ланевич