Одинокий бусел задививсь на воду:
-Чи то я причинний, чи не маю вроди?
Лист спада осінній із дерев останній,
А в моєму серці думки на стенанні.
А в моєму серці гостя - студениця
Та ще осінь денно що тая сестриця.
Пір’я напинає вітер сиво-рунний,
По тілу пускає тік жалюче-струмний.
І душа: " жива я", - тремтить безголосо,
Сонячне проміння теж лягає косо.
Біжить вода мимо та усе без ліку
І життя скупує на любов, на втіху.
01.12.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704089
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.12.2016
автор: Валентина Ланевич