Зсушив траву мороз і вітер аж до сльоз,
Земля впадає в сон. Заціпенілі ріки
Уже не котять хвиль своїх. І звична річ,
Краплинами падуть сніжинки на повіки
І мариться очам палахкотлива піч.
Зима, бридка, мов старість, по світі швидко мчить,
Уже біліє все у пополомі сніжній.
І кожну мить погідну вшановувати вчить,
Та в’яне наче цвіт світ доокола ніжний.
2016р.
,
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703699
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.11.2016
автор: Мартинюк Надвірнянський