Безвиході всміхається мара:
"Пручаєшся? Недовго... із тенет,
Куди тобі? Остання із монет,
Тридцята сріблом, сплатою майне".
А ти вважав, що із твого ребра?
А ти вважав, що біле для весіль,
Для стогону, в обіймах досхочу?
Вона клялась щомиті, до плачу:
"З тобою навіть пекло по плечу!
Вертатимусь завжди і звідусіль."
Вертатимусь?.. колискою мастил
Не колихати, зливою впаде
Обіцяне - непевне і бліде,
На мотузку у хащі... де він, де?
Той срібний міст - без поручнів настил.
Той срібний... на трухлявому плоту
Ти виснеш тут, на кінчику буття,
Гукаючи примарне забуття?
Без білих крил, хіба що каяття
Біду на мить затримає оту.
Біду на мить, таку малу, як вдих.
Коса наточена і шкіряться ножі.
А порятунок - просто міражі...
Та що тут скажеш, коли й ті чужі?
Та що?.. пручайся! Сміхом за поріг
Злетівши, стрінеш вкотре, на межі
Світів "Було і Буде". З вітражів
Надією, впаде тобі до ніг
Спасіння, - віра у твоїй душі.
Тьмяніє срібло? Не корись іржі!
Пручайся!
25.11.16.
Золото ваше та срібло поіржавіло, а їхня іржа буде свідчити проти вас...
Біблія. Якова 5.3.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702999
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.11.2016
автор: Ліна Ланська