Втомилися наші коні,
Затуманили роси даль.
І наче сльози солоні
Обпікає душу печаль.
Крізь холодні осінні дні,
Ллють воду розбиті глеки.
А ми залишились одні,
Мов білі старі лелеки.
Вітер листя несе зграю,
Обрій в сизий туман паде.
Не обіцяй тільки раю,
Там солодко теж не буде.
Минають, міняються дні,
Спинить те ніхто не вміє.
Лиш дивляться очі сумні,
Лиш думка з того німіє.
2016р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702832
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.11.2016
автор: Мартинюк Надвірнянський