Біль – наче місяця повнота.
Все обмежується колом,
Із якого вийти можна тільки сяєвом,
Але частіше з тіла сочиться кровна пітьма.
Крок за кроком, день за днем
Пронизливі мерехтіння зеленіють
Зі швидкістю весни,
Та її ховає сніг,
А йому доведеться зрадливо довго танути.
Тут житиму, тужитиму,
В обіймах пружної, крихкої води.
В цей час вона зветься спомином,
Сином пам’яті,
Яка ніколи не народжувала живих дітей.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701790
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.11.2016
автор: Олена Ганько