В тіні, у сутінках, за темними лаштунками,
куди не зронить сонце жодного промінчика,
ховаюся віршем, душею, думкою
і тріпочу, немов весняна гілочка.
Сама до себе тишею звертаюся:
«Гори, палай, пусти на волю ангела!»
Пообіцяю – розчарую – каюся.
Щось надто сильно серце моє ранило.
Шось надто болісно торкнулося-ужалило,
посіяло у душу зерно сумніву
і я розгублено по закутках ховаюся,
стріляючи у ніч очима-кулями.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699149
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 07.11.2016
автор: Meggi