Живі і мертві
Погожий, теплий і спокійний вечір.
Блищить у небесах зірковий пил.
То й мертві душі в гурт зійшлись, до речі,
залишивши пітьму сирих могил.
Украй набридло їм на тому світі,
де, як немає сну, усе ж лежи.
А за два метри вгору місяць світить.
Красою Бог усе заворожив.
Триває, що й не треба слів, розмова.
І спогади – немов небесний рій.
Легені поїть свіжість полинова.
Роса, як зерна. Набирай і сій.
Мені, живому, ще таке під силу
в надіях дочекатись врожаю,
бо дороге усе, окрім могили,
на цій землі, що так її люблю.
Ті, що в гурті, уже надбали дати
із найкоротшим прочерком між них.
Я другої ж ніяк не хочу знати
у місячних розливах золотих.
Пригадують своє минуле мертві,
що й вітер, їх заслухавшись, затих.
І я, допоки ще не раю жертва,
спішу відсіль на голоси живих.
––––
©Анатолій Загравенко.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699068
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 07.11.2016
автор: Анатолій Загравенко