Пожовтіла трава,
як руки в старезного діда,
роздягнулись дерева й тремтять без тепла…
Чорні-пречорні поля
чекають зерна
і снігу…
Лежать самотні слова
на краєчку жовтня,
обійнявши небо
безкрає і мокре…
Люди по хатах під ковдрами
розчиняють
печалі
у чаї,
з думками як бути далі…?
А вони мовчать
на полицях у темних закутках…
Тримаю за пазухою
серце тривожне…
Ти з розуму зводиш,
я сходжу
із нього
і знову заходжу
в пустоти
своїх сновидінь
і ілюзій…
Немов з поколінь
передзвін
твого імені
лунає із ранковим інеєм
стелиться…
Хочу лишитись з тобою,
під нігтями
твоїми
й віями,
твоїм покірним
і вірним…
З тобою померти
старезним дідом,
бажано літом,
коли зелена трава
лоскоче слова
і нерви…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698387
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.11.2016
автор: Матвійчук