Ми перейшли межу ночі.
Побачили неба світання,
Воно здалося невагомістю,
Бо його супроводжував оркестр тиші.
Я пережила величну радість
І, на щастя, звикла.
Вона - в погляді, в жесті,
У відсутності стоголосся.
Буває, хтось так ранить мій глузд,
Що голова здається колією,
По якій їде потяг привидь,
А життя - це долина,
Крізь яку пролягає маршрут.
Я боюся, що слово сковує
Мою любов,
Що воно переносить нас
У вимір безборонності.
Та не можу мовчати
Відтоді, як зустріла тебе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698059
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.11.2016
автор: Олена Ганько