Так чекали весни,
яка почалась іще восени,
яка не здалась на милість зими
і вивела нас з полону пітьми.
Так раділи весні,
літали немов в солодкому сні,
проспали той час, коли таргани
принесли до нас цей сморід війни.
Небо плаче вогнем
і лиється кров гарячим дощем
під ноги війні на згарища мрій
де тліють іще жаринки надій.
Хтось у батьківський дім
покликав війну
у двері свої пустив сарану,
що нищить усе на своїм шляху
лиш сльози несе і долю гірку.
Хтось не зрадив сім"ю
і меч в руки взяв,
за волю в бою себе віддавав
й хоч падав без сил та завжди вставав
бездушних катів під корінь рубав.
Небо плаче вогнем
і лиється кров гарячим дощем
під ноги війні на згарища мрій
де тліють іще жаринки надій.
Ми, ми діти твої, нескорений край,
ми діти твої, занедбаний рай,
де йде боротьба вже сотнями літ,
де волі ціна - людска кров і піт.
Україно моя, твій праведний гнів
на порох зітре орду ворогів
за тебе у бій підем до кінця,
хай пульсом одним заб"ються серця.
Геник Лис 20.08.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697941
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.11.2016
автор: Genyk Lys