По гукальому схилі гори, по куп,я́ному груню*,
Я збігав до човна, і – на острів, побути самому.
Але бджілки на квітах, чуткі шепелючки-ласуні,
Малювали навколо дбайливий поривчастий гомін.
«...Чи потрібен такий я – світам?», - знов питався у в,ялі*,
А наскладене дерево - грубкам й камінам, трско́тно рипіло.
...Хто ж, чи що – зараджає хворобами наші менталі,
Що ми не живемо́, а шукаємо привід, як збутися тіла?..
27.10.16 р.
Від авт.: ґрунь – похилий схил гори, безлісся
в’яль – зів’яле дерево для дрів
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697175
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.10.2016
автор: Юхниця Євген