Вечоріло… літнє сонце, немов зупинилося край неба.
В блакиті, ще витанцьовують останні сонячні промені. Поміж дерев губляться, час від часу, серед гілок виблискують. Часом деінде прокричать пташки, готуються до сну.
Сидячи на маленькому стільчику, Тоня мила ноги в тазу. Трохи хвилюючись, часто тягнулася до вікна, намагалася побачити дорогу. Дівчинка чекала з поля батьків. Нарешті побачивши, як відчинилася хвірточка, злегка посміхнулася - значить все добре.
Молоді хліба, ще тільки вибивалися в зерно, а для худоби під ноги треба соломи. Вони ходили дуже далеко, аж під ліс, бо поблизу вже не було скирт старої соломи, що залишалися не спалені.
Почула тихі розмови, біля дверей більшої кімнати, побачила, як батько приніс величеньку картонну коробку. В руках мама тримала килимову доріжку. Що це? Подумала і швидко витирала ноги, за мить стояла поруч з мамою, батько вже не було.
- Мамо! Що там?
- Та знайшли стару скирту, на гнізді сиділа куріпка. Яєць не було, забрали додому.
В очах дівчини блиснули вогники, - Я подивлюсь!
- Тільки тихо, щоб тато не почув, буде сваритися, що не спиш.
Вона обережно відкрила коробку, в ній сиділо маленьке чудо. Тільки так і подумала, бо такої пташечки ніколи не бачила. Куріпка, як невеличке сіре кірчатко. Побачивши дівчинку, вона кілька раз перебрала лапами, ближче притиснула крильця.
- Ой, мамо, а вона вміє літати?
- Інколи, як треба та загалом, майже весь час ходить. А коли потрібно біжить.
- А що буде далі? Ми її завтра випустимо?
- Ну, ти де? Давай вечеряти,- пролунав голос батька.
Мати швидко зачинила двері, кивнула доні, щоби йшла спати, а сама йшла на кухню.
Тоня принишкла біля дверей, намагалася почути про що говорять.
- Кажуть з неї гарний суп буде, - почула слова батька.
- Та, що там їсти, воно маленьке,- відповіла мама.
- А що? До курей пустиш, заклюють, завтра зарубаю,- вже сердито проговорив батько.
Вона чекала коли батьки ляжуть спати.
Оля, старша сестра на три роки, вже міцно спала. Поряд з нею лежала книга, напевно читала, так і заснула, подумала Тоня. Вона навіть не подумала розбудити сестру, знала, що та буває часом не справедлива і жорстока.
Все ж таки сон здолав її, то ж літо, за цілий день набігалася, в яру пасла гуси.
Та раптово прокинулася, різко підняла голову. Це розбудив її шурхіт ланцюга собаки. Не знала скільки проспала. Кватирка ж відчинена, вже чула, як пес плекає воду.
Не знала котра година та бачила, як яскраво світить місяць уповні, аж переливається. Зазирнула до сходу, небо світліло. Тішилася, що надворі трохи видно. Вже подумала - це мабуть мама встане корову доїти. Хвилюючись, одягла сукню і на шию пов`язала хустинку, тишком - нишком пробралася в кімнату. Похапцем, відкрила коробку, свою хустинку поклала на пташку і притулила до себе, боялася, що кричатиме. Та вона немов відчувала безпеку, мовчала. Уже тремтячими руками тихенько відчинила вхідні двері, вийшла на подвір’я. Пес помахуючи хвостом, поглянув на неї, заліз у буду. Ой, що ж далі… на ніч ворота на вулицю, зачиняються гачком - крутилося в голові. Нагадала, що за хатою палісадник, де росли сливи і кілька кущів смородини, там сітка, можна пролізти. В сітці невеличка дірка, завжди в нагоді була дівчаткам, особливо коли грали в хованки. Вони її трохи відтягували, тоді можна було залізти і вилізти.
За сітку, обережно в хустині поклала пташечку, потім вилізла сама. Серце так гучно билося, здавалося вискочить. Озирнулася, чи часом хтось та щось не почув.
Вже перейшла через дорогу, тут темніше, бо бузок і калина та декілька кущів шипшини. Перебралась через них і вже стояла в полі з кукурудзою.
- Маленька моя, йди! А то буде біда,- сказала зі сльозами на очах.
Ще раз обняла і відпустила. Пташка швидко загубилася поміж кукурудзою. Ой, як же добре, я спасла пташечку.
Крадучись поверталася додому. Вхідні двері лишила трохи привідчинені і двері в велику кімнату теж ледь-ледь відхилила. Нехай думають, що куріпка сама втекла, втішила себе.
Почувалася щасливою, з насолодою накрилася простирадлом, посміхаючись заснула.
Ранок! Небо переливалося яскравими сонячними промінцями. Вже й по землі, сонце розкидало проміння, заглянуло в кімнату до дівчаток. Чути веселий спів пташок та крикливі співи півнів, а на подвір’ї ґелґотали гуси.
Оля не любила рано вставати. У піднятому настрої, після нічної пригоди,Тоня ніжно потягнулася в ліжку. Що ж буде - тільки й думала.
Мама біля воріт, корову вигнала в череду. А батько напевно дав курям і свині їсти, бо гукав до мами.
- Ну, що приготуй сніданок та поглянемо до куріпки…
Мама зайшла в спальню кімнату,
- Ну! Попросипалися? Котра вночі до вітру ходила, двері не зачинила?
Оля спросоння здивовано дивилася,
- Я нікуди не ходила.
- Це я ! Що, хіба не зачинила?! Намагалася, скільки було сили та вони ж такі важкі,- відповіла Тоня.
- Так! Батько снідає, йдіть умивайтесь і за стіл. Потім, ти Тоню жени гусей у яр пасти. А ти, Олю, будеш обривати чорну та червону смородину, слава Богу цьогоріч вродила.
Раптово почули крик батька,
- Маріє! А куріпка де?
Мама швидко йшла до нього.
Оля на ліжку, ще протирала очі,
- Яка куріпка? Що купили?
- Не знаю,- відповіла їй Тоня,зробивши здивований вигляд й пішла вмиватися, за нею поспішила сестра.
- Ти тютя, тобі нічого довірити не можна. Чому не щільно зачинила двері в велику кімнату? Ото вона мабуть і пролізла, втекла, то ж маленька,- сердито бурчав батько.
- Та може котрась з дітей виходила вночі, не зачинила вхідні двері. Ось тепер їстимете пісний суп, - все не міг вгамуватися батько.
Із - під лоба Оля поглядає на Тоню, снідали картоплю з молоком.
- Я то бачила куріпку в книжці, от би живу побачити, прошепотіла.
Тоня, трохи побоюючись, позирала на маму.
Вже батько відчинив ворота, мама вигнала гусей,
- Тоню, гайда, давай швидко, бо вже хочуть летіти,- гукала мама.
Дівчинка йшла до гусей, вони до неї підходили і ґелґотали, любили її, бо вона майже щодня була з ними, пасла їх. Часом на долоню клала зерно, а вони немов розмовляли з нею, задоволено його їли.
Вже зачиняючи ворота, мама ніжно подивилася на Тоню,
- Я знаю, хто міг випустити куріпку та думаю це краще.
З хорошим настроєм,Тоня йшла за гусьми, на обличчі сяяла посмішка. Тішилася - це добре, що я наважилася так зробити.
2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697143
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.10.2016
автор: Ніна Незламна