На стежці лежало… серце,
Розтоптане… Ще стогнало…
Мов тихе казкове скерцо…
Ішли… і… не обминали…
Шматочки людського серця,
Неначе скалки, палали…
Горить так на сонці скельце,
Та всі, мов сліпі, снували…
А поряд будяк, колючий,
Себе показати вміє…
Уколе – ранка ,болюча…
Він схожий тоді на змія…
Й шукає душа одвіту:
– Невже будяк… важливіший?
Обходять дорослі й діти…
Чи цвіт його красивіший?
–Ні! Люди черствими стали,
Забули ціну любові,
Поміж будяків зростали,
Згубили дорогу к Богу.
29.11.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695828
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.10.2016
автор: Ганна Верес