Ой, кувала зозуля, кувала, кувала,
Біля тину милого, щиро обіймала?
Пригорталася ніжно, тихо шепотіла,
Ой, яка ж, любий рада, що тебе зустріла.
Цілувала й обіцяла, війна відійде,
Не сумуй, коханий, дочекаюся тебе,
Та раптово пташечка стрімко полетіла,
Рахувати, їм роки, чомусь не схотіла.
У смарагдових очах сховалася сльоза,
Ой журюся дуже, щоб не забрала війна,
Зав’язала, так міцно, на шию хустинку,
Поцілую, дай ще раз, рідний мій Васильку!
Вже й поїхав. Зі Сходу летять чорні хмари,
Про події страшенні, вже їй розказали,
Тепер знала, чому, зозуля не співала,
Бо війна проклята та й милого забрала.
2016р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694662
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.10.2016
автор: Ніна Незламна