Букви з думками сплелися у вузол.
Серце воліє, до Бога взиває.
Вранці у ролі самітника Крузо,
Ввечері я – Діоген, що шукає.
Знову затягну про сльози на віях.
Знову біснуюсь, як вовк у вольєрі.
Скрапує дощ на розгублені мрії,
Чим не комедія майстра Мольєра?
Скільки ту п’ятницю мушу чекати?
Скільки у діжці сидіть Робінзону?
Все переплуталось, дукви з бумками.
Знову поет я, і знову «Вазонний».
Ще один день, одна ніч, дві поеми.
Ставлю зарубки, вглядаюся в далі.
Скоро погасне ліхтар Діогена.
Ще почекати? Тоді почекаю...
Шеремета Олександр, Київ, 10,10,2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693617
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.10.2016
автор: Шеремета Олександр