Вони були до нестями закохані,
Чи-то в них вирувала пристрасть нечувана,
Чи-то кимось в кайдани були заковані,
Ну а може любов була просто надумана?
Їй часто подобалась кава зранку
І трохи темніший, ніж темно-зелений,
А він терпіти не міг світанки,
Любив теплий чай, вірші і клени.
Вона надягали короткі спідниці,
Забувши про дощ фарбувала очі,
А він їв пиріг із смачної суниці,
Читав книжки і обожнював ночі.
Вони були нескінченно різні,
А може чимось і схожі?
Може тим, що обидва капризні,
Може тим, що прості перехожі.
І відверто - немає різниці:
Чай або кава, світанку чи ночі.
Вас повинні єднати дрібниці,
Навіть якщо ви не схожі навпрочуд.
Кохайте їх очі, тримайте їх руки,
Дивіться у ніжне, тендітне лице,
Бо з ними не треба ні грим, ні перуки,
Ви просто кохайте, забувши про все!́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693157
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.10.2016
автор: Кізіль Д.Р.