УРИВКИ З ПОЕМИ: "ВЕРБЛЮЖКА -- ПЕРЛИНА УКРАЇНИ"
1. БУНТАРСЬКЕ СЕЛО
Шановні верблюжці, мої земляки,
Я вами пишаюсь, бо ви козаки.
Козацького ж роду нема переводу,
Завжди ви боролись за честь і свободу.
Поселення наші, коли виникали,
Козацької слави тоді скуштували.
Давно все це звісно,давно це було,
Тоді й зародилося наше село.
Безмежнеє поле, широкі балки,
Проходили тут і військові полки.
До Крюкова шлях їх ішов, до Дніпра,
Повз церкву величну, що біля млина.
А ще незбагненний величний був шлях-
Чумацький на південь по вічних степах.
Чумаки на нічліг у селі зупинялись,
Волів випасали, у річці вмивались,
У церкві молились, з людьми розмовляли,
Міцним тютюном селян пригощали.
Поважно й селяни чумаків зустрічали,
Горілкою й жартами їх розважали.
Село розросталось, великим ставало,
Багаті нещадно селян експлуатували.
За землю, за волю боролись селяни,
Бунтарським селом Верблюжку назвали.
У злиднях жили у війну світову,
Селяни боролись за волю свою.
Урядник, поліція, злий старшина,-
Дійшла до села Громадянська війна.
Відважно боролись селянські сини,
Австрійців і німців здолали вони.
Боролись вівдважно в селі й на фронтах,
Незламні сміливці у різних боях...
. 2.НАДІЯ НА КРАЩЕ ЖИТТЯ
Діждались. Скінчилася грізна війна.
Нема дизертирів, бандитів нема.
Село піднялося, село ожило,
Селянам дісталась земля і майно.
Райцентром тоді село наше стало,
Життя обороти нові підказало.
З"явились в селі трактори і жниварки,
Вози і плуги, і кінні молотарки.
А ще і млини: парові й вітряки,
І борони різні, і ще й дряпаки.
З"явилась надія на краще життя,
І віра у світле селян майбуття.
На жаль обірвалося погідне життя:
Репресії, голод, колгоспне буття.
Здали у колгоспи усе, що було,
І плакали діти, дорослі й село.
Селянам чіпляли куркульське клеймо,
Усе забирали, що в садибі було:
Домашнє начиння, дрібний інвентар,
Худобу, продукти,..лишився бур"ян...
Жахливі події в 32-ім настали,
Від голоду діти й дорослі вмирали.
Опухлі, живі, ніби тіні, ходили,
Лушпиння, полову, макуху варили.
Калачики їли, з акації цвіт,
Шипшину, ожину і терен, і глід.
Найважче в роки ті зимою було,-
У тиші холодній вмирало село.
Холодні, голодні, не маючи сили,
У мерзлій землі шукали поживи.
Чи мерзлий буряк, чи гнилу картоплину,
Роздягнені, босі, руками все рили.
І ноги розпухлі, і руки розбиті,
Та мама могла для всіх щось зварити.
В умовах таких не всі виживали,
Родинами навіть тоді вимирали.
До цвинтаря мертвих донести сил не мали-
В канавах, у ямах тоді їх ховали.
Забрав тоді голод третину села,
Лишилась живою бабуся моя,
І дві її доні - найстарша й мала,
А семеро вмерли - така ось біда.
А старша бабусина доня жива,
В майбутньому стала - це мама моя.
З сестрою й бабусею знов бідували,
За тими, що вмерли, весь вік сумували.
А ще у ті роки дві церкви розбили,
Одвічнії цінності села загубили.
І честь, і порядність,людські почуття,
Подвійну мораль підказало життя.
Режим той суспільство навпіл розділило,
Ті краще жили, що начальству годили.
Хто правду шукав, критикуючи владу,-
У тюрмах гноїли, чи вбивали відразу.
З"явились особи подвійної моралі,
І принципи їх були нездоланні:
"Нічого не бачив,нічого не чув,
Я вам кажу правду, я там і не був".
Отак і жили, за ніччю день,
Знов працювали за трудодень.
Шукати правду не намагались,
Стогнали, плакали, сміялись...
А життя стрімко йшло вперед,
Трудились всі: тваринник, комбайнер,
І добрих урожаїв діждалися,
Вже й добрі традиції відновлялися.
Зростав добробут всіх селян.
Бібліотека, клуб, майдан,
Культура, побутовк обслуговування,
Оркестр, кіно, радіомовлення... (далі буде)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693034
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 07.10.2016
автор: геометрія