Дощ… боже дерево* з росами
біля життя доріг…
В"язь облаштунків осені
ковдрою вкриє сніг...
Тож поцілуй мені рученьку
або ж обидві…Ох!
Думкою нині засмучена:
"Муки придумав Бог?"
Грайте музики - маршову:
я закриваю день,
стала доросліша начебто,
мудрість - з обидвох жмень
поміж долонями - трунком **,
часом - пісочком з рук...
Не прислухалися юними:
- Ку-ку! - зозулька...Крук?
Не відмикалися ящики,
ті, що Пандора брала.
Грайте музики маршову,
вікна ридають: зима…
Осінь, знервована стужею,
фарби дарує всебіч...
Руки щоденно натружені
відпочивайте, вже ніч.
Чудо із крильцем поламаним
звати НАДІЄЮ будемо***
Хоча запізно, та ладою
зви мене, милий мій, любий.
Серце - не руки - без клекоту
не подолає хвилин.
Боже, не можу я знехтувать
зерном, що меле мій млин…
* звіробій
**трунок - напій, відвар трав, коріння, призначений для лікувальних та інших потреб.
***Пандора зламала крило НАДІЇ, і з того часу вона іноді запізнюється, але все одно прилітає )
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692928
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.10.2016
автор: norma Ardeko