Парасолька мертвого дожа Франческо Дандоло

                                                       «Тепер  живому  світлу  наших  днів
                                                             Смерть  принесла  суцільну  тьму  на  зміну.
                                                             На  щастя,  слава  не  підвладна  тліну…»
                                                                                                                                         (Франческо  Петрарка)

                                                         Капітану  народному  і  графу  Мілана  Матео  Вісконті.  З  повагою.

Стара  Венеція  –  незаконне  дитя  варварства:
Дихаю  твоєю  осінню,  аквамаринова  казко,  
Як  дихають  винороби  запахом  оцту,
А  в  зіницях  мого  черепа  
Дзвіниця  Сан-Марко,
І  звучить  тарантела,
Як  постріл  колаборанта.
Дожа  дірявий  човен:
Йду  лагуною  ходулями  –  кроком  чаплі
Мені  хоча  б  трохи  скла
(Для  прозорості)  і  картин  Дієго  Веласкеса
І  вина  тосканського  –  три  краплі.
Для  чого  фарбуєте  оливою
Дах  каплиці,  воду  затоки?
Висне  достиглою  сливою
Ренесанс  Родеріка  Борджіа  –  доки
В  келих  отрути,  а  вам  –  Аквітанію,
Їду  «на  води»  в  гості  до  Бісмарка:
Таки  туди  –  в  Померанію.
Отак  і  живу,  отак  і  віршую  в  сирості
Отак  комплексую  –  по  Фройду,
По  Марксу,  коротше:  по  вашій  милості.
Ви,  графе,  єретик,  Вам  досить  калорій
І  Вам  не  треба  дієти.  
У  нас  в  Італії  всі  поети
Всі  автори  сатурналій.
Діво  Маріє!  Для  чого  
Низку  порожніх  слів  –  в  буклети,
А  на  сірих  вокзалах  Болоньї  
Троянди  черлені  –  в  букети.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692444
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 04.10.2016
автор: Артур Сіренко