Вітер лежав як маленьке цуценятко, котрого вигнали на вулицю. Купили і прогнали. Від нього було багато клопоту і галасу. Він заліз під сирі листочки і не чекав, що хтось візьме його в будинок.
Поряд лежало кохання. Велике, щире, красиве. Та непотрібне і незрозуміле. Хтось десь доводив, що його немає. Хтось не впізнавав. Не знайшлося жодних, кому воно належало.
Зрада має різні обличчя. Це не обов'язково красиве тіло і чужі обійми. Зрада - воно як людина. Її не клонують. Хоч повторюють, що знайомі з нею.
Ти зрадив мене по особливому. Кохаючи, обіймаючи і цілуючи. Гордість і роздуми взяли верх над коханням. Я не зуміла бути мудрою і незалежною. Я кохала тебе навіть тоді. Ти пішов. Закривши двері і забравши всі речі.
Я знайшла тебе. Я так сумувала на відстані, що не могла бачити без тебе навіть море. За два дні я стомилася без твоїх обіймів і без твоїх рук. Я сказала, що не можу бути в негоді на морі. Я обожнювала дощ і море. Але там не було тебе.
Ти не цілував мене при зустрічі. Хочеться бути гордою. Хочеться піти в такі хвилини. Та я завжди розумію:кожна хвилина-це дар. Кохання-це стан, коли відкидаєш все:поради, сумнів, світ. Просто бути разом - це більше, ніж щастя. Це дорожче, ніж життя.
Зраджують по різному. Кохаючи, тримаючи в обіймах гордість. Ламають кохання як цеглину.
Дві душі зустрілись у такому великому вимірі. За молитви, котрі промолені. За ночі, в котрих була біль. Ти заходиш в кімнату, в котрій залишилась не я. Все добре. Все краще, ніж було. Тебе обнімає душа, яку ти не зможеш скласти. В ціле. В молитву. В щастя. В світ. В мрію.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692403
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.10.2016
автор: Відочка Вансель