Сиділа пара, над рікою,
Купались зорі в чистій воді,
Яка то радість, що він з нею,
Коханий мій, один на землі.
Казала ненька,- Та не любить,
Не поспішай, за нього не йди,
Змолоду він, тебе погубить,
Вся занімієш, ти від журби.
Все ж вдяглася, у сукню з парчі,
Щодня мрія - буде щаслива,
Плаче ненька, сумно на душі,
Бачиш доню, себе згубила.
Минув місяць, швидко медовий,
Зникла посмішка,вже з обличчя,
ЇЇ любий та й чорнобровий,
Вже не раз,скаженів, напився.
Йшла до прірви, ця молодиця,
Та й ридає, - Рідненька прости,
Не послухала, ненько винна,
Загублюся, я на дні річки.
Ніби птаха, поряд матуся,
Ой голубонько, сизокрила,
Він не вартий, такого люба,
Що для цього, я народила?
Вже виднілась, стежка вздовж річки,
Обнялися, йдуть мати й доня,
Умивалися сльозьми щічки,
Що поробиш, вже така доля.
2016р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692364
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.10.2016
автор: Ніна Незламна