Скотилось рум'яне сонце
у блюдечко неба,
Прямісінько в саме серце
осені заховалось.
Лишило по собі вуаль холоду,
пішло в себе,
На хмарах ватних
тихенько собі гойдалось.
Ліпило овечок ватних,
пускало стріли,
Вплітало з світла у коси дерев
золото.
Вклонились велетні дарам сонця
і пожовтіли –
Стало довкола кольором щедрим
все вишито.
А люди купались в промінцях,
спогадом грілись,
Лишали літо, мов тінь,
за своїми спинами,
Просили: вернись ріднесеньке,
ввірвись, мов стріли,
Ми за тобою скучили,
куди ж ти полинуло?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690742
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.09.2016
автор: Олеся Шевчук