Цей дощ – юнак сором’язливий,
У нерішучості своїй
Замість обіцяної зливи
Лише зросив луги й гаї.
А нива, спрагла до знемоги,
Так розчарована була,
Що вітру поколола ноги
Стернистими шпичками зла.
Такий роздрай ось у природі.
Вони помиряться. Нехай.
А нам за цього лиха годі
Чекать на добрий урожай.
Бо наш роздрай – жахкі кайдани
На дух майбутніх поколінь.
І землю цю, що Богом дана,
Поділять ласі москалі.
А ми – за крок до Рубікону
Один ’дному рвемо чуби,
Та уповаєм на ікони
Себе прирікши до ганьби.
Я теж вклоняюсь силам горнім,
Та люба та з ікон мені,
Де постає святий Георгій
З списом, на білому коні.
Хто проти зла відважно вийде
Без всяких покаянь і прощ…
Можливо, й вам таке повідав
Слабий, як наша єдність, дощ?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690237
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 22.09.2016
автор: stawitscky