Глуха стіна. Не можеш зрозуміти.
Я вперта. Ти впертіший. От і все.
Минулий сум з минулого століття,
Ось що ромова наша принесе.
Любов не треба, чується відразу,
Як пориваюсь знову написать.
Я – не змогла. Ти – тричі відрікався…
Сказав: любов твоя – тяжкий тягар
Якби ти знав… Нема тепла у суму,
Бо він холодним спокоєм ловив,
Оті слова: ненависні, незгодні,
Оті слова, що гірше ворогів.
Якби могла я виплакати століття,
В далеку даль всі викричать слова.
Тоді б напевне все тисячоліття,
До нас хтось лихоліття зазивав!
Кому це все, де варто і не варто.
Кому те все, де падають зірки?!
Чомусь так вийшло, що й того не варта.
Чомусь так вийшло, а не навпаки.
Невпинний сум змінив невпинну радість.
І ти того не в змозі зрозуміть,
Хай не лікується моя дитячість,
Без неї у дорослості не жить.
Без неї можна просто існувати
Та лікувати радостями сум.
Ніяк не вдасться, можеш запитати
У слів-птахів і у мільйонних дум.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690207
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.09.2016
автор: fialka@