Не нарікаю я на долю,
хоча вона в мене й важка,-
були і радості, і болі;
і лиш у юності дзвінка.
Дитинство - спалене війною,
шкільні роки - повні тепла,
юність - наповнена любов"ю:
робота, дім, діти, сім"я.
Жила в любові до природи,
до праці, до людей, села.
Змін не боялась і погоди,
в надії й мріях я жила.
Я розумілася з собою,
легко сприймалася всіма.
Не розминалася з журбою,
та не тримала в душі зла.
Істина, звісно, не старіє,
у кожного своя доба.
Душа ніколи не зміліє,
якщо наповнена добра.
По світу білому носили,
надія й віра в майбуття.
Та обламали мені крила,-
важкі реалії буття.
Є в мене діти і онуки,
у них тепер мій смисл життя.
Долаю болі і розлуки,
живлять надії в майбуття.
Болять і ноги в мене, й руки,
і вкрила коси сивина.
Та не зникають віри звуки,
бо світ цей - справжня дивина.
Не нарікаю я на долю,
хоча вона в мене й важка.
Та на моїм життєвім полі,-
лише війна мене ляка!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689520
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 18.09.2016
автор: геометрія