А час минає...Зміною облич,
Газетним мохом і обридлим жартом...
І ти його хоч сто разів поклич -
Безповоротності завжди чатує варта.
Тікає час... Як злодій чи як ті,
Хто потайки тобі відтяли крила,
Допоки ти у людній самоті
Плекав снагу,що в римах заблудила...
Сміється час,ховаючись у тлін,
Над усіма володарями світу.
Бо твердо знає: всюдисущий плин
І від династій не лишає сліду...
Біжить крізь нас бурхливим виром час,
Його потік не знає перепони.
Він залишає душі без прикрас,
Звільнивши їх від тіла,мов з полону.
Ще - час летить, як небом зорепад
В своїй красі, у фантастичнім світлі.
І все ж вертає,іноді, назад
Цілунком пам'яті у яблуні розквітлій...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688985
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.09.2016
автор: Вадим Димофф