Майнуло. Погляд зачепило,
Подумалось : таки, пора.
Хоча, ну що тобі зробила
Багряно-жовта дітвора…
Все розцяцьковане і дике,
Прощальним леготом тепла,
Тобі до ніг лягає стиха,
Радій. Та обрій вже – зі скла.
Знов потягнулись в невідоме,
Нитки примружених птахів,
Забравши музику знайому,
І семантичну радість слів.
Пора. Магічну стежку мітить
За небосхилом біла тінь…
За очі тягне - серце світить,
Ввібравши в себе віщу синь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688321
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.09.2016
автор: Стяг