Прохолодно у парку. На асфальті,
Заклопотані, веселі горобці,
Такі жваві, то ж зернята збирали,
Раз у раз, голівоньки підіймали,
І цвірінькали- дякували мені.
Я раділа, їм зернят підкидала,
Та раптово прямий погляд зупинив,
Відчуття, якесь дивне, збентежена,
Одна мить, мов до себе приворожив.
Вже боялась вдихнуть на повні груди,
Повернуть,до нього голову, у бік,
Хтів присісти, напевно чекав згоди,
Та відразу, у мене забракло слів.
Мила посмішка, немов чарувала,
Трепіт серця, хотіло кудись втекти,
Ніжним поглядом - сідай, я сказала,
Горобці, розлетілися, хто -куди.
Вечоріло, розійтись не хотіли,
Вдвох ловили краплини насолоди,
Зорі в небі, яскраво мерехтіли,
І здавалось, водили хороводи.
Тиха ніч,, казкова, нас п`янила,
Він всміхався, обережно обіймав,
Я щаслива, нині долю зустріла,
Дивний погляд, мене все ж причарував.
25.08.2016р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686738
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.08.2016
автор: Ніна Незламна