Мисливець на самого себе
Вогонь священного добра
погас у ньому вже давно,
любові чарівна гора
не сіє в серденьку зерно.
Пітьма поглинула все світло,
зробивши ніччю кожні дні,
в очах тепло уже не квітло,
замерзши кригою у сні.
А зло пронизило думки,
що стали чорними і вчинки,
гуманні висохли струмки,
немає жодної росинки.
Робити вміє тільки гріх,
життя руками відбиравши,
лише для себе, задля втіх,
кого-завгодно обиравши.
Мисливець він невинних душ,
які вбирає чорним небом,
життя стираючи на туш,
бо все полює сам на себе.
Віктор Цвіт 10.08.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685639
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.08.2016
автор: Віктор Цвіт