Навік запам’ятаю ті моменти
Хвилювання від побаченої
Поверхні ніжності,
Вона обплітала мене
Й всотувала в глибину чуття,
Вона навчила шанувати тишу пустелі,
Щоб побачити постаті мандрівників,
Вони ж силуетом вірша проростуть
І стануть деревом.
На ньому робитимемо помітки й зрізи,
Щоб дати змогу народитись часу,
В ньому житиме прохолода.
Під її омофором так
Солодко пізнавати тепло,
Споглядати лик сонця,
Впізнаючи в ньому
Обриси місяця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684340
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.08.2016
автор: Олена Ганько