І знову опівніч.
Ідуть за вогнями вогні.
Ця сповідь сумління, ця вперта одвічності міра.
Я чую, як вперше ворушиться шерсть на спині,
В мені прокидаються
ознаки хижого звіра.
Окреслюю коло -
У нього не смійте ввійти!!!
Одна лише мить - і вогонь спалахне поміж нами!
Одна лише мить - і ви більше мені не брати…
Не сестри мені, не брати…
вороги ворогами…
Межа ілюзорна,
Та грані ці не перейти.
Окреслюю коло… й до ранку шукатиму винних…
Тому, що не сестри! - й кричатиму до хрипоти.
О, ночі хмільні!
о, настоянки погребів винних…
І кігті впускатиму
В землю на сонних лугах,
До болю, до зойку… аж доки обізветься ліра,
Аж доки прокинусь на диких отих берегах,
Вдихаючи трави…
в собі убиваючи звіра…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684316
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.08.2016
автор: гостя