Дай наостанок, любий, обів’ю
Руками - стан, а спогадом – обличчя,
Піймаю погляд, що так палко кличе,
А потім обернуся на змію.
І ти сахнешся, вгледівши ту тінь,
Нажаханий жалючим поцілунком.
Я вже споїла незабутнім трунком -
Не витравиш його зі сновидінь!
Я ж - маритиму запахом твоїм.
Усі слова, запечені у чорне,
Загострені, до болю неповторні,
В моєму серці віднайшли свій дім.
Не затулю образою їм світ,
У час лихий дістану, як скоринку.
Вдягну чуття у шапку-невидимку,
І – навпрошки: до майбуття - убрід.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683168
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.08.2016
автор: Оксана Дністран