Я колисала вітер на руках,
Співала колисанки, як уміла,
Вмлівала у обіймах, чи думках,
Та уявляла, що - для серця мила.
Він подихом тривожив спокій мій,
Волосся розвівав і всі листочки
Зашелестіли щось наперебій.
Стемнів у ніч: «У мене вдома - дочки…»
І кутав погляд вглиб моїх зіниць,
Чекав, чи не відкину із презирством.
Я опустила карі вишні ниць,
Та не змогла спуститись до блюзнірства.
А у кохання – ані дна, ні меж,
Без нього я, як без дощу, засохну,
Чи вся згорю від внутрішніх пожеж,
Чи спліснявію з горя попід мохом.
Зірвався він, бо світ чекав його,
Чекали дочки, зжурена дружина.
Я сум допила, наче алкоголь,
І одяглась у осінь, як жоржина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683010
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.08.2016
автор: Оксана Дністран