Я – дзеркало, що відбиває тінь
І прояви затаєних емоцій.
У вогнище добавилось полін,
Сяйнула діамантами на сонці.
В мені згасають видимі зірки,
Дощами плаче сум глевких туманів,
Як на плечах несу тяжкі думки,
Від радості - цвіту п’янким тюльпаном.
Коли набридне зміна сцен і мін,
Кинь забуттям у гладь мого обличчя,
Я скорчуся в одному з поколінь
І упаду додолу блискавично.
Не знаю, чи страждають дзеркала,
Коли їх прикривають після смерті,
Наснилося, що болем потекла
Лавина тріщин на моєму серці.
15.02.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682978
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.08.2016
автор: Оксана Дністран