Загортається день у хвилини, неначе це хустка,
Ранок ще на колінах молився й тихенько пішов.
Буде спека така,що потрібна все літо відпустка.
Янгол наче периноньку хмарку собі розпоров.
І падуть дві краплинки дощинок до самого долу,
І ніхто не розбере. Здається усім, що роса.
Вітер знову включив на всю гучність стару маґнітолу,
А там пісня така, що заслухалась навіть гроза.
А я зовсім ще сплю. Я заснула в самому дитинстві.
У сорочці лляній, де мережива більше, ніж снів.
Стоїть ранок і руки складає у щирій молитві.
Розірвалась сорочка. Із ниток - моточок віршів.
Зашиваю я ними сорочку, і рани, і душу.
З ранком я попрощалась. Молився не в церкві святій,
А стояв серед поля. Я тишу тихенько порушу,
Бо швиденько крадеться мій вітер на лист вітростій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682419
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.08.2016
автор: Відочка Вансель