Радіант
Як дуже давно це почалось,
коли це зі мною сталось вперше
і далі по нитці потяглось,
в життя, як те краще або гірше.
Не раз покидав я власний дім,
не раз полишав багаття дружби,
час далі йти, звучав як грім,
що гуркотом, кричав лиш, нужбо.
Живу і все бачу і бачу
черговий радіант,
залишу там в остачу,
життєвий діамант,
рушаю і плачу, і плачу,
і мрію про талант,
майбутнє ним побачу
і зникне радіант.
Не раз втрачав довіру інших
і падав у забуття глибини,
не раз додавав себе до гірших,
як сходив з журбою із драбини.
Так гірко прощатися із тими,
до кого мов деревом приріс,
але не мені вже бути з ними,
бо час радіант новий приніс.
Віктор Цвіт 03.08.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682402
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.08.2016
автор: Віктор Цвіт